SOVA доводить, що не буває чужих мам.
Доки наші герої стоять на захисті України, ми, українці, привітаємо їх мам з Днем Матері.

Кожного героя дома чекає Мама, яка заклала в ньому мужність і стійкість, дарувала любов та тепло.
Виховала його відважним та хоробрим, щоб стати на захист своєї країни. Мами, які мають найбільші серця і яких сьогодні ми по праву називаємо найсміливішими матерями в світі.

З 1 по 31 травня на сайті sovajewels.com кожна мама може написати історію про свого сина чи доньку, які зараз боронять Україну. Кращі історії ми опублікуємо і всі мами, які прийняли участь в активності - отримають подарунки.

Мене звати Ліна. Я донька Лариси і сестра Героя. Моя мама ніколи не написала б про себе. Як і тато. Як і брат, який і до війни був супергероєм. Запитайте у будь-кого, хто його знає. Прийшла війна. 24 лютого 2022р. о 4.15 я почула перші приліти над нашим домом, який неподалік від батьківської оселі. Тоді я зателефонувала батькам, які сказали, що їдуть на роботу. Я лютувала, мовляв, яка робота! У них навіть автівки нема. Ось в кого вдався мій брат. Вони сказали, що це їхній обов'язок їхати на роботу у перший день війни в Київ, коли всі звідти втікають. Кажуть, що Макс, теж поїхав. Так він сказав батькам, а насправді подався у військкомат. Уявіть собі, що батьки навіть не мали змоги обійняти сина перед тим, як він піде на війну. Це був шалений сум.

Брат не хотів, аби вони переживали за нього. Сказав, що сидіти не можна. У нього була змога заїхати додому лише на кілька хвилин. Тоді він сказав: "Дай мені лише якісь ліки, я заїду за білизною, шкарпетками і більше нічого не треба!".

Жити в бліндажі в холод і в голод, витягувати людей з окупації, годувати прихищених видрочок і захищати своїх товаришів, віддаючи останнє - це мій брат і мамин син. Діти - то віддзеркалення цінностей батьків. Вони віддавали нам те, чого самі не мали. Так навчилися і ми.

І з того часу я не знаю нікого сміливішого.
Макс, мій брат, завжди прагнув справедливості, боровся за правду. Відстоював тих, над ким знущалися, починаючи з дитинства, пам'ятаючи, як це, коли інакше.

Брат був молодший за мене на 2 роки, але недовго, десь у 11 класі він став старшим. Зараз йому 28. Найкращий вік, аби тішитися життям. В дитинстві його ображали за доброту, поки у шостому класі він не зрозумів, що просто треба бути сміливим. І з того часу я не знаю нікого сміливішого. Макс, мій брат, завжди прагнув справедливості, боровся за правду. Відстоював тих, над ким знущалися, починаючи з дитинства, пам'ятаючи, як це, коли інакше.

Навчаючись в училищі, брат проходив практику в Німеччині, як і скрізь, його дуже полюбили, хотіли, аби він лишився у майбутньому працювати там, але ні. Макс патріот. Він сказав, що має повернутися додому, піти служити строкову службу. Романтик. У 2014-му Макс мріяв піти боронити країну, але через перенесену травму на роботі та штифти у плечовому суглобі, він повинен був залишитися на реабілітації. Добровільно пішов у військкомат, постійно проходив підготовку і от нарешті пішов боронити країну, як мріяв уже 8 років. Про його героїзм мені писали чужі люди, яких він врятував. Він і до війни був хлопцем із золотими руками, справедливим поглядом на життя, як наш тато, та з добрим серцем, дуже емпатійним, як наша мама. Але тепер про нього знають та тихо люблять неймовірно багато людей. Я не знаю, як можна пережити все побачене, бо навіть кров ворога, то кров людини. Але він зможе. Мама та тато дуже пишаються нами. Завжди за сімейним столом ми казали одні і ті ж речі: "Нам дуже пощастило народитися саме в цій сім'ї". У нас завжди були не розкішні статки, але батьки ніколи не жалкували їх на нас, працювали невтомно, щоб у нас все було, завжди дбали про традиції, про пам'ять пращурів і були безкорисливими. Такими виросли і ми.

Чому наші мами найсміливіші?
Бо вони ділять свою дитину з усією Україною.
Бо мамине серце болить сильною тугою у тумані безвісті, але вона нікому не дозволяє бачити це. Ніколи нікому не дозволяє сумувати за її сином, бо він Герой.

Чому наші мами найсміливіші? Бо коли волонтери привозять добро для воїнів, мама мріє їх нагодувати. Бо вона залюбки пішла б сама воювати, але відпускає найдорожче. Бо коли українським мамам хочеться плакати, вони заспокоюють онуків. Бо коли їм нема за що купити ліків, вони дбають про армію і надсилають кошти. Бо вони допомагають сусідам садити городи під час війни, щоб було що їсти. Бо коли мамам страшно, вони однаково йдуть і добувають для своїх дітей на життя. Бо вони ділять свою дитину з усією Україною. Бо мамине серце болить сильною тугою у тумані безвісті, але вона нікому не дозволяє бачити це. Ніколи нікому не дозволяє сумувати за її сином, бо він Герой. Бо вони не сплять ночами і днями не мають інших думок, коли садять квіти, щоб весна таки прийшла. Бо як їхні дудусі воювали і ставали Героями, так тепер їхні сини. Моя мама - колишня військова. Найчесніша та найдобріша з-поміж усіх. Тато - найсміливіший і найскромніший. Обоє - найсправедливіші. То яким міг бути їхній Син, як не Героєм?

Долучайтеся до проєкту НАЙСМІЛИВІШІ МАМИ В СВІТІ

Залишай привітання для мам наших військових. Доєднуйся до благодійного проєкту та допоможи зібрати нам більше подарункових кошиків.

Відправити побажання

Поділитися історією

Детальніше