Напередодні Дня Матері SOVA доводить, що не буває чужих мам. Доки наші герої стоять на захисті України, ми, українці, привітаємо їх мам з Днем Матері.

Кожного героя дома чекає Мама, яка заклала в ньому мужність і стійкість, дарувала любов та тепло. Виховала його відважним та хоробрим, щоб стати на захист своєї країни. Мами, які мають найбільші серця і яких сьогодні ми по праву називаємо найсміливішими матерями в світі. З 1 по 31 травня на сайті sovajewels.com кожна мама може написати історію про свого сина чи доньку, які зараз боронять Україну. Кращі історії ми опублікуємо і всі мами, які прийняли участь в активності - отримають подарунки.

Чуттєвою історією про свою родину та свого сина, який служить в ЗСУ поділилася Маргарита Єрмакова.

"В той ранок, десь о 6.30, зателефонував син і сказав, що «почалось», щоб ми не хвилювались, вони вже в дорозі і їдуть до нас. Тоді всім здавалось, що в найбезпечніше місце на Землі. Це був четвер. Я знала, що напередодні, у понеділок 21 лютого, син записався в ТрО Києва. Але все ще сподівалася на чудо, і що широкомасштабного вторгнення не буде.

Саша з своєю дівчиною Боженою приїхали о 7.30. Поки вони їхали, я почала «заспокоюватись». Прибирала, прала речі, застеляла ліжка. Єдине про що я думала, що треба чимось їх покормити, а в мене немає сиру на сирники і треба бігти в магазин. Мозок відмовлявся вірити. Хотілося зустріти дітей, обійняти, покормити домашнім сніданком і вкласти в чисте ліжко ще поспати.

Не вийшло.

Як тільки діти приїхали, ми з Сашею помчали в магазин.Туди зайшли люди, які тікали в наше селище від війни. Переважно це були жінки з дітьми. Засмучені, заплакані, розгублені. Я почала всіх заспокоювати. А тим часом сину зателефонували з військкомату і сказали терміново з'явитись. Я весь час шукала його очима. Але, як виявилося, він вже повертався в Київ.

Пізніше мені прийшло повідомлення, що син поїхав у військкомат. Коли я йому подзвонила, він вже проїхав Гостомель. Я знала, що там йшов бій. Просила повернутися додому. Але він спокійно відповів щось типу: «Мам, ну ти ж знаєш, я не можу інакше». Далі події закрутилась ще швидше. Десь по обіді я повернулась додому. Хотілося одного - забрати сина від війни додому.

З 2014 року я намагалась допомагати вижити бійцям на фронті. Хотілося, щоб чийсь син, чи батько повернулись цілими до своїх родин. А тут просто опустились руки. Перші три дні мені було важко навіть розмовляти. Весь час в месенджері. Весь час в новинах. Дякувати Богу, мені подзвонила подруга Лариса. Вона директор на консервному заводі в Коломиї. Сказала, що побачила пост сина в Facebook і хоче відправити їм консервацію на Київ. Багато. Що треба лише вирішити питання з логістикою. На той момент ми були в фактичному оточенні. Ні виїхати, ні поїхати кудись було просто не реально. І мозок знову почав працювати. Написала пост в Facebook. Знайомий, з яким не бачились сто років, побачив, що треба допомогти. Організував доставку консервації і ковбаси на ТрО. Завіз сину і його побратимам купу різних потрібних речей. Хлопці дуже мерзли. До кісток промерзали. Ні термобілизни, ні карематів, ні спальників тоді ще у них не було. Мішо, ніколи тобі цього не забуду. Дякую до неба!

Потім друзі допомогли купити каску. З цього і почалося активне волонтерство. Щоправда, набагато складніше, ніж у 2014 році. Дуже швидко у Саші з'явився позивний в підрозділі - «Волонтер». Як він жартує: «Ну, що мам, будем тепер святкувати разом день волонтера». Але, якщо чесно, син робить набагато більше, ніж я. Іноді не встигаю за ним і волонтеркою, яка опікується їхнім підрозділом. Його дописи читає багато хороших людей. Багато друзів. Щирих українців.

Саша знає реальні потреби, ніколи не просить зайвого і організовує покупку лише необхідних речей. Ну, а мама на підхваті. Коли мені дякують, що виховала такого сина, я відверто кажу: «Він у нас такий вродився». Жодного разу в школі я не робила з ним домашню роботу. Жодного разу ніде за нього не просила. Він якось сам вирішує. А коли десь пробую допомогти, отримую такий спротив, що відразу здаюсь. (Сміється).

А ще мені пишуть мами військових. У багатьох моїх подруг, діти пішли добровольцями захищати Україну. І вони теж активно допомагають синам і їхнім побратимам. Хто чим може. А ще дуже багато моїх подруг, теж матусь хороших дітей, плетуть маскувальні сітки, печуть пироги, займаються пошуком амуніції, надсилають і доставляють через кордони берці, плитоноски, розгрузки, тепловізори, рації, аптечки. Ці всі слова у багатьох мам вже в повсякденних діалогах.

Я дуже вдячна подрузі з Києва, з якою ми працювали колись в дитячому журналі за неймовірну підтримку і молитви. Наталка Олексіївна знає мого Сашу з маленького. Тепер у неї на сторінці часто можна почитати «Новини від Соколика». У свій день народження пані Наталя звернулася до друзів допомоги підрозділу мого малого. Сказати, що це зворушливо - нічого не сказати. А друзі одесити працюють в Нідерландах. З першого дня війни дзвонять, підтримують, питають за мого малого, надсилають кошти на всякі потрібні речі для військових. Не можу не згадати подругу Олю. Вона з Німеччини весь час допомагає. Її чоловік, німець, теж знає історію Саші. Коли я сказала, що син продовжує платити за квартиру і сплачує всі податки, сказав, що «Цей хлопець - майбутнє не лише України, а всієї Європи». І мені, як мамі, це так приємно-приємно.

Щодня молюсь за свого сина і дякую Богу, що в мене так багато щирих друзів. А ще молюсь за Мир. І щоб вже скоріше можна було усім зустрітися і обійнятися. Щоб ранки були добрими, дні радісними, вечори тихими, а ночі спокійними. Як каже моя подруга Оля: «Ми ще будемо хизуватися онуками одна перед одною». Дай Боже, щоб так і було і наші діти повернулись живими і здоровими. Тримаємося разом. Адже мамина молитва найсильніша.

Долучайтеся до проєкту НАЙСМІЛИВІШІ МАМИ В СВІТІ

Залишай привітання для мам наших військових. Доєднуйся до благодійного проєкту та допоможи зібрати нам більше подарункових кошиків.

Відправити побажання

Поділитися історією

Детальніше