Потім друзі допомогли купити каску. З цього і почалося активне волонтерство. Щоправда, набагато складніше, ніж у 2014 році. Дуже швидко у Саші з'явився позивний в підрозділі - «Волонтер». Як він жартує: «Ну, що мам, будем тепер святкувати разом день волонтера». Але, якщо чесно, син робить набагато більше, ніж я. Іноді не встигаю за ним і волонтеркою, яка опікується їхнім підрозділом. Його дописи читає багато хороших людей. Багато друзів. Щирих українців.
Саша знає реальні потреби, ніколи не просить зайвого і організовує покупку лише необхідних речей. Ну, а мама на підхваті. Коли мені дякують, що виховала такого сина, я відверто кажу: «Він у нас такий вродився». Жодного разу в школі я не робила з ним домашню роботу. Жодного разу ніде за нього не просила. Він якось сам вирішує. А коли десь пробую допомогти, отримую такий спротив, що відразу здаюсь. (Сміється).
А ще мені пишуть мами військових. У багатьох моїх подруг, діти пішли добровольцями захищати Україну. І вони теж активно допомагають синам і їхнім побратимам. Хто чим може. А ще дуже багато моїх подруг, теж матусь хороших дітей, плетуть маскувальні сітки, печуть пироги, займаються пошуком амуніції, надсилають і доставляють через кордони берці, плитоноски, розгрузки, тепловізори, рації, аптечки. Ці всі слова у багатьох мам вже в повсякденних діалогах.